The New York Times: "Восточная Европа побаивается новой эпохи российского доминирования"

26 октября, 12:45 | Евгений Утров

Газопровід як політичний інструмент? Будівництво «Північного потоку» не на жарт стривожило лідерів східноєвропейських країн - вони вбачають у газопроводі інструмент для просування політичних інтересів Росії. Росія ж запевняє - це суто комерція. І цю позицію підтримують помітні політичні постаті в Західній Європі, яких Росії вдалося заангажувати - пише Ендрю Крамер в американській The New York Times.


Своїм амбітним планом будівництва нового газопроводу дном Балтійського моря газовий гігант «Газпром» вбив політичний клин між Східною і Західною Європою.


З одного боку, російсько-німецький газопровід представляє очевидні вигоди для енергетики Західної Європи. З іншого, лідери центрально- та східноєвропейських країн побоюються, що його будівництво може призвести до нової епохи підкріпленого газовим важелем російського домінування в колишньому радянському блоці. За допомогою своїх газових багатств і вражаючої мережі особистих зв'язків Росія призвела до розколу між країнами-членами Європейського Союзу, які заприсяглися заради захисту своєї безпеки діяти колективно.


Наразі російський газ, щоб потрапити до країн Західної Європи, має транспортуватися територією Східної. Якщо Росія перекриває поставки газу, щоб натиснути на сусіда на сході, це відчувають на собі більш могутні і заможні країни на Заході, і там це викликає гучні протести.


Новий газопровід «Північний потік» змінить цю систему. Він пролягатиме на глибині більше 750 миль (близько 1210 км - прим. пер.) під водою - від Виборга (Росія) до Ґрайфсвальда (Німеччина) - та оминатиме колишні радянські держави і сателіти СРСР. І таким чином забезпечить Росію окремим маршрутом поставок до країн Заходу.


Внаслідок цього багато експертів з питань безпеки і східноєвропейських високопосадовців стверджують, що Росія, напевне, охочіше гратиме в трубопровідну політику у відносинах зі своїми сусідами.


«Учора танки, сьогодні нафта», - каже Збіґнєв Семянтковський, колишній глава польської служби безпеки.


Росіяни представляють справу зовсім інакше. «Газпром», який забезпечує 28% потреб Європи в природному газі, каже, що проект вартістю 10,7 млрд. дол., - комерційний, а не стратегічний.


Керівник проекту «Північний потік» і виходець зі Східної Німеччини Маттіас Варніґ стверджує, що побоювання Східної Європи безпідставні. «Мур упав 20 років тому», - сказав він. А також додав, що Європа потребує додаткового природного газу, щоб компенсувати скорочення обсягів видобутку в Північному морі, і Росія - найкраще місце, де можна його взяти.
Європейські високопосадовці представляють проект як можливість об'єднати Європу і посилити її колективну енергетичну безпеку. Європейська Комісія і Європейський парламент підтримали ідею трубопроводу ще в 2000 році та підтвердили свою зобов‘язання щодо проекту нещодавно, у 2006 році.


«Якщо спільна енергетична політика існує, то ми є її частиною на найвищому пріоритетному рівні», - сказав Себастьян Сасс, головний представник «Північного потоку» при Європейському Союзі.


Але урядовці Центральної та Східної Європи побоюються, що в той час як прибутки від газопроводу - спільного підприємства «Газпрому» та трьох німецьких та голландських компаній - надходитимуть російським постачальникам і німецьким газорозподільним компаніям, країни, які раніше були васалами Радянського Союзу, стануть більш вразливими до енергетичного шантажу.


Подібні побоювання не настільки вже й безпідставні. Дослідницька організація при шведському міністерстві оборони зафіксувала 55 пов'язаних з політикою перебоїв у поставках енергоресурсів до Східної Європи з часів розпаду Радянського Союзу.


Досі використання Росією природного газу у вигляді зовнішньополітичного інструменту обмежувалося нетривалими ембарго. За словами аналітиків, принаймні частково це пояснюється тим, що такі дії - очевидно, не більше, ніж проста погроза.


У січні цього року, наприклад, Росія перекрила вентиль газопроводу, що проходить територією України, нібито через конфлікт щодо цін на газ і тарифів на транзит.


Перекриття газу залишило сотні тисяч домівок у країнах Південно-Східної Європи без опалення і призвело до тритижневої зупинки роботи сотень заводів.


Те, що було двостороннім конфліктом, зачепило всю Європу, розлютивши впливові західні держави і завдавши Росії великих збитків.


Новий газопровід і схожий проект для Південної Європи під назвою «Південний потік», який пролягатиме дном Чорного моря, захистять Західну Європу від таких дій і обмежать політичні та фінансові наслідки для Росії.


За словами Збіґнєва Бжезінського, радника з питань національної безпеки в адміністрації американського президента Джиммі Картера, можливість перекривати той чи інший трубопровід «залежно від примхи» збільшує вірогідність перебоїв у поставках до Східної Європи. Він назвав газопроводи великою російською ініціативою, спрямованою на «відокремлення Центральної Європи від Західної з точки зору залежності від російських енергоресурсів».


«Мешканці Центральної Європи, колишні підневільні члени радянського блоку, занепокоєні найбільше», - сказав він.


Для східноєвропейців питання газопроводу викликає далекі спогади про похмуру епоху окупації і колабораціонізму та переросло у зв'язку з цим у дискусії про наміри Росії на території, де вона правила з часів завершення Другої світової війни і до падіння Берлінського муру.


Навесні у відкритому листі до президента Обами 23 колишні глави держав і інтелектуали Центральної Європи, зокрема, екс-президент Чехії Вацлав Гавел і екс-президент Польщі Лех Валенса, зазначили, що після торішньої війни в Грузії Росія оголосила про існування «сфери привілейованих інтересів», яка може включати їхні країни.


Завдяки своєму контролю над газопроводами, написали вони, «Росія знову стала ревізіоністською державою, що втілює порядок денний 19-го століття за допомогою тактики 21-го століття».


Польський міністр закордонних справ Радек Сікорський порівняв угоду про будівництво газопроводу між Росією і Німеччиною з пактом Молотова- Ріббентропа 1939 року, відповідно до якого Центральна Європа була поділена на сфери впливу між Німеччиною і Радянським Союзом. «Спочатку прийняти рішення, а потім порадитися з нами - це не відповідає нашим уявленням про солідарність», - сказав він.


Однак тривожний сигнал зі Сходу майже не почули на Заході, де Росія провела ефективну політику за принципом «поділяй і владарюй».


«Росія - одна з найголовніших причин розколу в ЄС, - каже Енджела Стент, директор Центру євразійських, російських і східноєвропейських досліджень при Джорджтаунському університеті (Вашингтон). - Росія і «Газпром» дуже добре вибудовують відносини з окремими країнами».


Плетиво нафтових і газових інтересів на Заході, а також корпорації і впливові люди, що мають зв'язки з Росією, сприяли процесу налагодження співпраці з Росією.


Мабуть, найбільш промовистий приклад - колишній канцлер Німеччини Ґергард Шредер, який використав бізнес як засіб інтеграції Росії з Європою. «Пан Шредер був «головним посередником» в цій угоді, каже Зейно Баран - директор програми з євразійської енергетичної політики при консервативному Інституті Гадсона в Нью-Йорку. - Без нього ситуація ніколи б не зрушила з місця».


За якихось кілька тижнів до програшу пана Шредера на виборах 2005 року його уряд схвалив угоду про будівництво газопроводу, що передбачає, зокрема, гарантії Німеччини по позиці для проекту на 1,46 млрд. дол.


За кілька тижнів він обійняв посаду голови наглядової ради проекту «Північний потік». Він заявив, що вирішив прийняти це призначення після завершення свого перебування на посаді канцлера і що він не знав про гарантії по позиці.


Керівник проекту пан Варніґ наприкінці 80-х років був капітаном зовнішньої розвідки в таємній поліції Східної Німеччини, «Штазі». На той час майбутній президент і прем'єр-міністр Владімір Путін служив агентом КДБ у Дрездені (Східна Німеччина).


Незважаючи на те, що минуле пана Варніґа спричинило розмови про зв'язки з часів похмурої епохи «холодної війни», які лежать в основі проекту, він заявив, ніби його кар'єра у розвідці ніяк не стосується сьогоднішніх дебатів навколо газопроводу.


Інші зв'язки - більш беззаперечні. Колишній прем'єр-міністр Фінляндії Пааво Ліппонен отримав гроші від керівництва проекту «Північний потік» за допомогу в набутті необхідних дозволів. Представник інтересів «Північного потоку» в Брюсселі пан Сасс був помічником пана Ліппонена.


У 2008 році «Газпром» запропонував тодішньому прем'єр-міністру Італії Романо Проді посаду керівника проекту «Південний потік»; пан Проді відмовився.


Тепер, коли будівництво газопроводу видається неминучим, французи й собі вирішили примкнути до переможців, намагаючись приєднатися до консорціуму через Gaz de France. Інакше їм доведеться купувати газ через німецького посередника.


За словами аналітиків, французько-німецьке змагання демонструє, наскільки бізнес із Росією заради безпеки загострив їхнє суперництво за економічне і політичне домінування в Європі.
Врешті-решт, як міркування про європейську єдність, так і побоювання Східної Європи відіграють другорядну роль у запеклій боротьбі за ресурси порівняно з національними і корпоративними інтересами.


За словами П'єра Ноеля, професора Кембріджського університету і наукового співробітника Європейської Ради із зовнішніх відносин, посткомуністична Росія дуже вдало експлуатує вільнориковий капіталізм.


«Це відкрита, конкурентна, капіталістична економіка, - каже він. - Люди будують газопроводи, як їм заманеться».

 

По материалам inozmi.glavred.info


      



................

Новости партнеров
...
...
...
...
...
Горячие темы
Новости партнеров
 


Каркасные дома

  
×
Читаем также: