У 1950 році художник В. Сєров представив нове полотно історико-революційної теми «Ходоки у В.І. Леніна». У нинішніх істориків є великі сумніви в правдоподібності сюжету. Мовляв, важко уявити чергу з простих селян, які домагаються аудієнції у глави держави, якій ніби більше і нема чим зайнятися в кривавий період Громадянської війни, як вислуховувати простого мужика.
Навіть зразок демократії Віктор Ющенко, бадьоро почавши з частих зустрічей з пресою на початку правління, поступово зменшував спілкування з простими смертними (і не тільки простими), знову засяявши тільки в період президентських виборів. Як то кажуть, субординацію треба знати, та й часу не вистачає.

У наше століття високих технологій, люди отримали доступ до улюбленого політика. Йому можна написати e-mail, зафрендіть в Livejournal і навіть зафоловіть в Twitter. Щасливчики навіть отримують іноді відповіді та коментарі до своїх послань, не бажаючи вірити, що уявну двосторонній зв'язок забезпечують такі ж, як і вони люди, найняті для високої місії спілкування від імені лідера.

На минулих виборах багато явно перестаралися з присутністю в Інтернеті. Раз у раз спливали фейковие акаунти Арсенія Яценюка, Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко; фанати Інни Богословської в однаковому стилі та одними і тими ж словами коментували кожну статтю про політику на всіх сайтах; Тігіпко навіщось відкрив аккаунт на «Однокласниках», а якийсь lytvyn в Twitter нецензурно лаявся із завершенням фрази: «Це я вам як спікер заявляю». Все це породило недовіру до інтернет-активності політиків, повернувши електорат все до тієї ж однобічного зв'язку. Інтернет-ходка залишили «мейли» - зручно, швидко і ходити за п'ятсот верст нікуди не треба. А «Партія регіонів» піднесла їм справжній сюрприз, опублікувавши на офіційному сайті найкращі вітальні листи «з народу».

Контексті цих послань будується на трьох основних посилок: Віктор Янукович - перемога для країни, Юлію Тимошенко треба швидше вигнати (бажано подалі), побажання у виконанні передвиборних обіцянок (російська мова і т.д.). Аналіз відповідної реакції народу дозволяє побачити базові передвиборчі меседжі кампанії Януковича в їх очищеному від технологій вигляді. Це сформовані очікування електорату нового президента, його вербалізірованний вибір, осмислена і висловлена галочка в бюлетені.

«Коней на переправі не змінюють. На посаду прем'єр-міністра треба пропонувати Миколи Азарова! Толку від Тігіпко, Яценюка не буде », - пише Сергій Бейко, відмовляється вірити в нову команду свого лідера.

«Віктор Федорович, тільки не забудьте, що за Вас голосували справжні українці, православні слов'яни, а всі діаспори-шаурма - за Юлю, які збільшуються на рік до 41 тисяч», - висловлює неполіткоректні думки Микола з Одеси.

«Якщо і цього разу нічого не досягнете в гуманітарній сфері і здасте її помаранчевим, більше голосувати за вас не будемо», - попереджає Володимир з Севастополя.

А ось ще пару листів, без коментарів:

«Пропоную ПР зняти документальний фільм про нинішніх виборах, запросивши в якості експертів переможців або фіналістів «Битви екстрасенсів». Думаю, що деякі з них нададуть більш об'єктивну і барвисту інформацію про співвідношення голосів і про методи БЮТ. А може бути, розкажуть і про причини подій, що відбуваються в нашому суспільстві» (Сергій).

«Шановний Вікторе Федоровичу! Колектив ч.п. «Шансон» щиро вітає вас з перемогою, а також всіх, хто брав участь у виборах!» (Колектив ч.п.« Шансон », Кіровоград).

Минуло майже сто років, як міфічні ходоки прийшли до Леніна. Сьогодні люди так само сподіваються бути почутими, але вже з допомогою Інтернету. Пропонують рішення відразу всіх державних проблем, радять, просять. У суспільстві чітка поляризація влади і народу, очевидна нестача зворотного зв'язку і майданчика для вироблення спільних рішень, використання потенціалу і досвіду людей різних соціальних груп. Україна все ще на шляху до громадянського суспільства, і приведе нас туди явно не черговий президент, прем'єр чи парламент.